Мотанки – дійові особи вистави "Нація" Марії Матіос
Усе почалося ще до початку вистави...
Зайшовши до зали, кожен з глядачів знайшов на своєму сидінні маленьку ляльку-мотанку з прикріпленим до неї невеличким поясненням: «Вважають, що лялька - мотанка є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає».
Саме цією маленькою мотанкою кожен глядач символічно долучився до всього, що відбувалося в той вечір на сцені, і до всього, що колись діялося з його предками та буде діятися з його нащадками.
Активно задіяний у виставі образ ляльки - мотанки як посередника між поколіннями...
Вистава починається тим, що на сцені з’являються мотанки у людській зріст і глядач не сумнівається, що це справжні ляльки. Та це, все-таки, люди-мотанки – спочатку безіменні, однакові, а потім – конкретні і живі.
Протягом вистави люди-мотанки знімають з себе полотняне обличчя з традиційним для ляльки вишитим хрестом і перетворюється на того чи іншого героя, а після його смерті – знову на мотанку.
Вражаючою деталлю є те, що всі люди-мотанки є вагітними, і ця вагітність далі в різний спосіб обігрується у виставі як символ продовження нації, символ нового життя і нових прийдешніх поколінь.
П’єса складається з кількох новел. Події теж відбуваються у 30-70 роках, у горах Карпатах. Гуцулів загнали в колгоспи, над кожним у селі строго наглядає емгебешник, які по етапу готові відправити кожного, хто не сподобався, у тому числі, вагітних жінок…
Відповідно, гуцули не живуть, перебувають у стані між життям і смертю, що символізує образ Мотанка...
Мотанка – стародавня лялька-оберіг. Вважають, що лялька-мотанка є посередником між живими й тими, кого на цьому світі ВЖЕ чи Ще немає.
Мотанки – дійові особи вистави, вони знак для живих, вітання від мертвих та ще ненароджених. І всі вони є, певною мірою. і нашими матерями, тому, певне, і ми є родиною.
З ляльок – мотанок вилуплюються люди. Ляльки - мотанки – вагітні, спочатку здається,що вони – декорація, манекени, аж раптом усвідомлюєш, що то живі люди-актори, і не можна вгадати, з якої з`явиться чоловік, з якої – жінка. Традиційно ляльку-мотанку вважають родинним оберегом, який матір робить спеціально для дитини.
В ляльки - мотанки немає обличчя. Всі персонажі вистави носять цей костюм. Кожна історія починається скиданням подоби ляльки.
Режисер ніби показав пальцем на давно опановану ідею. Матір, берегиня, Україна, народження нації...
Крізь ляльку - мотанку (ця метафора, до речі, і визначила ідеологію, а також форму вистави) нібито крізь вушко голки проходять — нитки - нитки - нитки… життя - життя - життя… Котрі, здійснивши печальне коло свого руху, то спалахують, то гаснуть. То міцно зав’язуються у вузол історії, то обриваються — миттєво. Потягнеш за якусь ниточку у такій от ляльці - мотанці — і, здається, все?
Нитки - життя або ж життя - нитки, сплетені в один клубок, у єдину РІДНЮ, у єдину велику НАЦІЮ!..
Зайшовши до зали, кожен з глядачів знайшов на своєму сидінні маленьку ляльку-мотанку з прикріпленим до неї невеличким поясненням: «Вважають, що лялька - мотанка є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає».
Саме цією маленькою мотанкою кожен глядач символічно долучився до всього, що відбувалося в той вечір на сцені, і до всього, що колись діялося з його предками та буде діятися з його нащадками.
Активно задіяний у виставі образ ляльки - мотанки як посередника між поколіннями...
Вистава починається тим, що на сцені з’являються мотанки у людській зріст і глядач не сумнівається, що це справжні ляльки. Та це, все-таки, люди-мотанки – спочатку безіменні, однакові, а потім – конкретні і живі.
Протягом вистави люди-мотанки знімають з себе полотняне обличчя з традиційним для ляльки вишитим хрестом і перетворюється на того чи іншого героя, а після його смерті – знову на мотанку.
Вражаючою деталлю є те, що всі люди-мотанки є вагітними, і ця вагітність далі в різний спосіб обігрується у виставі як символ продовження нації, символ нового життя і нових прийдешніх поколінь.
П’єса складається з кількох новел. Події теж відбуваються у 30-70 роках, у горах Карпатах. Гуцулів загнали в колгоспи, над кожним у селі строго наглядає емгебешник, які по етапу готові відправити кожного, хто не сподобався, у тому числі, вагітних жінок…
Відповідно, гуцули не живуть, перебувають у стані між життям і смертю, що символізує образ Мотанка...
Мотанка – стародавня лялька-оберіг. Вважають, що лялька-мотанка є посередником між живими й тими, кого на цьому світі ВЖЕ чи Ще немає.
Мотанки – дійові особи вистави, вони знак для живих, вітання від мертвих та ще ненароджених. І всі вони є, певною мірою. і нашими матерями, тому, певне, і ми є родиною.
З ляльок – мотанок вилуплюються люди. Ляльки - мотанки – вагітні, спочатку здається,що вони – декорація, манекени, аж раптом усвідомлюєш, що то живі люди-актори, і не можна вгадати, з якої з`явиться чоловік, з якої – жінка. Традиційно ляльку-мотанку вважають родинним оберегом, який матір робить спеціально для дитини.
В ляльки - мотанки немає обличчя. Всі персонажі вистави носять цей костюм. Кожна історія починається скиданням подоби ляльки.
Режисер ніби показав пальцем на давно опановану ідею. Матір, берегиня, Україна, народження нації...
Крізь ляльку - мотанку (ця метафора, до речі, і визначила ідеологію, а також форму вистави) нібито крізь вушко голки проходять — нитки - нитки - нитки… життя - життя - життя… Котрі, здійснивши печальне коло свого руху, то спалахують, то гаснуть. То міцно зав’язуються у вузол історії, то обриваються — миттєво. Потягнеш за якусь ниточку у такій от ляльці - мотанці — і, здається, все?
Нитки - життя або ж життя - нитки, сплетені в один клубок, у єдину РІДНЮ, у єдину велику НАЦІЮ!..
За матеріалами преси