Народні ляльки Середньої Наддніпрянщини

        Народні ляльки ("кукли", як їх називають у селах) Середньої Наддніпрянщини канонічні і традиційні. Хоч в обраному та функціональному відношенні мають різні інтерпретації та різне призначення.

        В Музеї іграшки у Сергієвому Посаді (під Москвою) є 5 українських, так званих – решетилівських, – ляльок, зібраних ще у 1900-х роках засновником Музею Миколою Бартрамом. Це примітивні побутові ляльки, зроблені з клаптів, які лишилися від полотна хатнього виробництва, пофарбованого яскравими барвниками. На обличчях їх вишиті хрести – чорними і червоними нитками.

       В ті ж 1900-ті роки священик з Суботова Марко Грушевський зібрав колекцію чудових місцевих ляльок. Вони майстерно зроблені, тектонічно вмотивовані, декоровані з великим смаком. На обличчях у них хрести – широкі, складні, набрані з різноколірних ниток і переплетені так, що посередині утворюється ромб або щось на зразок східчастої піраміди. Сім чи вісім цих ляльок нині зберігаються у онуки Марка Грушевського Валерії Левчук.

       У 1910-х роках, може дещо пізніше, художник Авдєєв замалював цілу серію українських народних ляльок з виставки. Що це за виставка, встановити так і не вдалося. Серед ляльок іконографічно подібні до тих, про які вже йшлося, належать до Середньої Наддніпрянщини. Це ляльки з хрестами із кольорових ниток на обличчях із села Липове Кременчуцького повіту Полтавської губернії.

Варіанти вузлових ляльок. Середня Наддніпрянщина. Мал. О.Найдена

       Вивчення усіх названих ляльок дозволяє стверджувати наявність певної лялькової традиції на Середній Наддніпрянщині. Крім схожих, повторюваних іконографічних рис ці ляльки мають схожу внутрішню будову. Це так звані вузлові ляльки. І ті, що зібрали Бартрам і Грушевський, і ті, що замалював Авдєєв, і ті, що зібрані нами в селах по обох берегах Дніпра на річках Тясмин, Рось, Золотоношка, Сула, Супій. Крім того всі ці ляльки мають однаковий або майже однаковий статуарний тип. Вони позбавлені рук, ніг, тулуба. Власне, єдиною обсяжною їх частиною є голова. Вони можуть лежати або сидіти, якщо їх до чогось притулити.

      Ці ляльки в принципі не ігрові. Ігровими вони стали досить недавно і ще не встигли набути належних функціональних ознак. Це, за всіма прикметами, ляльки або "кукли"– обрядові. Скрізь по тих селах, де їх роблять, процес створення називають "крутити куклу". Це, власне, хліборобський прийом створення "кукли" з соломи або трави. Такі ляльки аж ніяк не шиють. Беруть хустку, начиняють ганчір'ям і зав'язують – виходить кругла або подібна до бочки, діжі голова. Все інше накручують або прив'язують до звисаючих кінців хустки.

     "Куклою" називають у народі жмуток стиглого колосся – недожатий, залишений на краю поля і закручений по ходу сонця, прикрашений яскравими стрічками та клаптями. Іноді його "пригощають" їжею, або трохи прикопують. Це все – для майбутнього врожаю. І навпаки – жмуток нестиглих колосків, закручених "проти сонця" – "залом", "закрутка", "завой" – на неврожай та біду. "Кукла" і "залом" – магічна опозиція, яка має буттєвий характер.

       Усім відома дитяча жованка, що в деяких місцевостях зветься "куклою". Вона і справді нагадує вузлову ляльку на першому етапі виготовлення, в голові у якої хліб. Отже, спосіб "крутити куклу" добутий віковою хліборобською практикою. Населення названих місць споконвіку займалося лише хліборобством.

       Додаткове підтвердження обрядового зв'язку ляльки з хлібом знаходимо у Марка Грушевського. 1904 року ним опублікована праця про іграшки та "гри усякі" (поширені на Чигиринщині). Про ляльки-"кукли" він пише: "У кукол грають тільки дівчата. Трапляється, що од кукол не одірвеш і великої дівки: заміж йде і в скрині кукли везе свої, – так полюбить се добро своє"[ 1]. Тут я зазначу, що це дуже давній звичай возити в скрині з приданим ляльку.

       Вона служить оберегом у чужій родині, бо вважається, що в ляльку-куклу вселяється душа матері або бабусі. Це ще від культів матріархату. Цим культом також можна пояснити вороже ставлення хлопчиків до ляльок. Грушевський пише: "Хлопці якось вороже на сі дівчачі забавки дивляться: іноді й нищать і глумляться, як знайдуть де заховані кукли і прибір: тим-то хитро й ховають уже де їх от хлопців! У хаті не раз і скарги з-за кукол. У кукол як "грають, то не роблять хлопчиків, а все дівчат та молодиць" [2]. Від себе зазначу, що тут, мабуть, має місце явище атавістичної аномалії – повернення до предкової психології на одному з біогенетичних етапів. Описаний Грушевським конфлікт між дівчатками і хлопчиками із-за кукол – це відгомін давнього конфлікту між Богинями матріархату і Божествами патріархату.

       Марко Грушевський дає дуже цінні відомості про матеріал, з якого роблять "кукли", і спосіб роботи. "Клаптики з краму якого, чи з нового, чи з старого – це все матеріал, зветься він: крам, крамнинки, крамки, прибір, приборники; до їх ще й прядиво держать; бо це потрібно за-для того, щоб було з чого куклу зробить – перш пожують хліба в роті, а тоді з його виліплять таке, як голова в молодиці. Як положать у пиркалинку, або в полотнику той хліб, то зараз зав'яжуть як вузлик ниткою. Підождуть, щоб засохло. Як засохне, то молодицю зав'язують наче платком, а дівку у коси прибирають... Рук немає. Роблять то й співають: дівчата весільних, а молодиці-"неньки" або що..." [3]. Тут Грушевський описує спосіб роботи саме над вузловою, традиційною для Середньої Наддніпрянщини лялькою, яку крутять, роблять без голки.

       Однак, хліб у ляльці, в її голові, власне, сам по собі нічого не символізує, а, будучи частиною антропоморфного образу ляльки, є швидше якісним фактором, який вказує на специфіку її обрядових функцій. Подібно до того майстри-трипільці на цих самих землях п'ять чи шість тисячоліть тому ліпили Богиню родючості, підмішуючи в глиняне тісто зерна пшениці. А у ще більш глибоку давнину печерні розписи робили охрою з додаванням крові та кісткового мозку тих тварин, яких зображали. Отже хліб у голові ляльки теж можна розцінити як факт біогенетичної паралелі або атавістичної аномалії, факт генерації ідеї родючості.

       У Пелагеї Литвинової є праця про Криницю – слов'янську богиню родючості. Весною в першій понеділок березня при вечірній зорі молитвають Криницю. Роблять це таємно. У колодязь опускають хліб, шепочуть заклинання, а потім дають цей хліб худобі для збільшення приплоду[4]. У Багалія в "Истории Северской земли до половины XIV ст.", яка була надрукована 1881 p., є відомості про Заручайську криницю у Новгороді Сіверському, на цямринні якої сидять Криниці – світловолосі діви води[5]. З водою, як і з хлібом, врожаєм пов'язані наші вузлові ляльки, у семантичний склад яких входить і богиня Криниця. Усі ляльки з хрестами роблять у селах по річках Рось, Тясмин, Супій, Сула, Золотоношка.

       Також народження ляльки з води зафіксоване в одному з варіантів української колискової "Ой коточок, коточок". Одна була хвустина Та й ту в воду впустила, А там прачки прали, Хвустину піймали; Кукол наробили, Котів подражнили. [6] Ця колискова записана на Полтавщині у 1960-ті роки. Однак, в образі ляльки бачимо поліфункціоналізм та полісемантику, тобто нашарування одних функцій і значень на інші. Це можна підтвердити не тільки факторами хліба і води в ляльці, а фактором у ній огню.

      Ось варіант тієї ж колискової, записаний на Харківщині у слободі Біло-Куракіно у 1890-х роках. Одна була хустина Та й ту вкрала дівчина, На кукли подрала, Кукол наробила, Кота оженила, Дівчат подражнила. В печі затопили Кукли попалили. [7] Тут інформується про факт крадіжки хустки для "кукли", факт створення "кукли" або "кукол", факт одруження "кукол" і кота, факт дражніння "куклами" дівчат і факт спалення "кукол". Ці факти не випадкові. Тут наявний запис якогось обрядового дійства з ляльками, до того ж, дійства напівсерйозного, напівжартівливого. На зразок колодійного обряду, записаного Михайлом Гайдаєм ще у 1920-ті роки. Коли ляльку – Колодія – з поліна у жіночому вбранні молитвають, одружують а потім спалюють у печі.

       Ляльки Середньої Наддніпрянщини мають виразні жіночі риси, особливо найдавніші, зібрані Марком Грушевським, у яких виділені груди. Але всередині вони мають і чоловічий знак. Внутрішня їх основа має фалічний вигляд, досить наявний. Потім вона одягається у жіноче вбрання і набуває жіночих атрибутів. Однак таке з'єднання чоловічого і жіночого начал саме у вузловій ляльці Наддніпрянщини ще раз повертає нас до ідеї родючості, продовження роду. Водночас це свідчить і про амбівалентну, бінарно-опозиційну природу самої родючості та про адекватне сприйняття її давнім хліборобським середовищем.

       Можливо, записаний на Харківщині наприкінці минулого століття варіант колискової з "Лазарем" інформує саме про подвійний генезис Божества родючості та ляльки, яка втілює цю ідею. Був собі Лазарь, Попід тинью лазив. Та вилазив свитку Білу білесеньку, Сіру сіресеньку Дівчата вкрали На кукли порвали Кукли наробили І Лазаря вбили. [8] Зазначу, що у народних піснях, колискових можуть бути контамінаційні вкраплення, нелогічні стикування смислів і образів, але немає і не може бути нічого випадкового. Тут швидше за все ідея ляльки зрощена з ідеєю вмираючого і воскресаючого Божества (Лазар, який вмер і якого воскресив Христос). Лялька, яка походить із свитки Лазаря, який вмер і воскрес, є втіленням ідеї вмирання зерна у землі, яке, вмерши, дає свої плоди – врожай. До того ж тут, здається, з 'єднані два Лазаря – другий той убогий Лазар, який вмер і воскрес у Раю.

       У всій Середній Наддніпрянщині робили ляльки або з хрестами на обличчях, або з пустими обличчями. Подібні або майже подібні хрести робили у ляльок гірських районів Таджикистану, Киргизії, Узбекистану, у народів Північного Кавказу – адигейців, кабардинців, чеченців, аварців; у грузинів – у Тушетії. Хрести ці набирали з різноколірних ниток з подібним до наддніпрянських ляльок переплетенням. Яким чином став можливим такий іконографічний збіг, які історичні факти це можуть підтвердити – розмова особлива.

      Зазначу тільки, що у народів Північного Кавказу ляльки з хрестами знаходили у похованнях, у склепах. Хрест з ромбом або квадрати на розхресті – символ сонця. Лялька як сонячне божество супроводжувала небіжчика у потойбічному світі.

Солярні знаки, знаки Сонця, серед яких як різновид "свастика"- рухомий хрест

Варіанти іконографічного оформлення облич ляльок Середньої Наддніпрянщини

(більш виразні й складні хрести роблять в осередку зародження ляльок, менш виразні-у віддалених від осередка місцевостях)

1. М. Г.(Грушевський Марко) Дытячи забавны та гры усяки. Зибрани по Чыгырынщини Кыивськой губернии // Киевская старина. – 1904, июль-август. – С. 85.
2. Там само.
3. Там само. – С. 86.
4. Литвинова П. Криница – богиня плодородия // Киевская старина. – 1881. – № 4. – С. 695–697.
5. Багалей Д. История Северской земли до половины XIV ст. – Харьков, 1881. – С. 89-90.
6. Запис автора, 1960-ті роки.
7. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Под редакцией В. В. Иванова. – Харьков, 1898. – С. 472.
8. Там само. – С. 164.