Давні традиції має в нашій ненці Україні мистецтво мотанок... Українська іграшка завжди вважалася значним елементом нашої традиційної народної культури!

Мистецтво українського іграшкарства віддавна було покликане змалку формувати в дітей духовний світ та пробуджувати відчуття рідного коріння, любов до рідної землі.

Поза ігровою функцією ляльки відігравали роль своєрідного відводу: коли дитина хворіла, мати замовляла мотанку – і хвороба мала перейти на ляльку, а дитина – одужати...

Зараз же традиційною українською іграшкою захоплюються не лише діти – поряд із ритуальними та ігровими ляльками «народного зразка» з’являються ляльки колекційні та сувенірні, виготовлені народними майстрами та професійними художниками.


Народні майстри кажуть, що віддавна лялька-мотанка вважалася ритуальною – матері робили їх для своїх дітей, а нареченим дарували, щоб діти народжувалися. Часто у мотанок немає облич – їх не вишивали, щоб не вселився злий дух.

Кожен край має свої іграшкові традиції. Серед розмаїття сучасних ляльок, народні ляльки-мотанки виготовлені з тканини займають особливе місце. Образ молодої дівчини, «заквітчаної дівчини», «княгині і дружки» в окремих селах Полтавщини, Черкащини та Київщини символізує родючість і життя, тоді як в інших селах цих областей головує образ ляльки-матері.

Після прийняття християнства на території України в сучасних її межах, язичницька міфологія ще тривалий час залишалася актуальною, оскільки була пов’язана з природою (Масляна, Купала). Це вплинуло і на ляльку-іграшку, змінило її сюжетний зміст. Матеріалом для виготовлення ляльок слугували солома, трава, тканина, гілки дерев, глина, дерево, очерет тощо.

Превалювання жіночих зображень над чоловічими пояснюється тим, що з жіночим образом здавна асоціювалися уявлення про богиню родючості, берегиню та захисницю домашнього вогнища.


Лялька з діточками нагадує іконописний образ Богородиці. ЇЇ дарують новоствореним сім’ям. Ганчіркову ляльку, Берегиню вироблену власними руками, мати дарувала донечці перед весіллям, благословляючи її таким чином на щасливе заміжжя. Гості теж дарували ляльок з побажанням, щоб в них народилося багато діточок.

Ляльки Середньої Наддніпрянщини мають особливий спосіб виготовлення, та складну декоративну палітру. Таку ляльку виготовляли способом зв’язування і накручування вузлів без голки та ножиців, тому вона і називається «вузликова лялька».

Також існує ще один вид стародавніх ляльок – мотанка. Візуально вона схожа на "вузликову ляльку" та вони суттєво різняться за способом створення. Мотанку виготовляють шляхом намотування шматочків тканини, тому її назва споріднена з словом "мотати".

Хрест на обличчі - символ веселки, тому він робиться з яскравих ниток. Обличчя - солярний знак сонця. Всі вертикальні лінії - це чоловічий початок, усі горизонтальні - жіночий.

Ляльки Середньої Наддніпрянщини мають найбільш обрядовий вигляд. Вони яскраві, старчаті та мають язичницький, трохи таємничий вигляд. Матеріалом для таких лялечок слугує солома, трава, тканина, гілка дерев, тощо.

Оскільки народні ляльки з тканини були невід’ємною частиною селянського побутового середовища, пов’язаного з хліборобською працею та домашнім вогнищем, тому вони і в прадавні часи, і сьогодні є символом родючості, материнства та своєрідним оберегом.

Ляльки виготовлялися або нашвидкуруч, щоб заспокоїти та забавити дитину, або старанно як подарунок на свято, весілля, чи на день народження.

Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька є цінним предметом домашнього майна, водночас виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколіннями, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, та захисту від злих сил.