Хто відкидає містику і символіку, тому ми скажемо,
що він не повинен уживати ніяких символів, бо вони
для нього не мають ніякого значення. Однак факт,
що неграмотний або відкидає, або не сприймає
значення азбуки, зовсім не означає,що азбука
не має ніякого значення.
Володимир Шаян

Народній культурі українців притаманні виплекані віковими світоглядними традиціями символізм і метафорика.

Щоб відновити філософський зміст української етнічної культури, слід вивчити всі відомі космогонічні знаки, які існували на нашій землі впродовж тисячоліть.

Немає сумніву в тому, що Трипільська цивілізація розвинула символіку, успадковану нею від племен ранньопалеолітичного періоду, адже ніякий знак не виникає на порожньому місці...

Найархаїчнішими знаками були сонячні символи (солярні), які мали тісний зв'язок із календарем.

Схід та захід Сонця, поховання зерна в землю (засів) і його воскресіння (проростання) навесні дали початок уявленню про безкінечне повернення, перевтілення, вічність життя. Всі ці знання були відображені в символіці.


Закодовані у мистецьких творах та фольклорних текстах символи відображають міфопоетичні уявлення наших пращурів про космос як упорядкований світовий устрій – світо-лад.

Визначний вчений Микола Костомаров вважав символ образовим виявом моральних ідей за допомогою предметів фізичної природи, наділених духовними властивостями, і при цьому додавав, що фізична природа, через творчу ідею та божественну любов втілюється у «щонаймайстерніші форми».

Академік Вернадський, торкаючись проблем наукового світогляду, зокрема, зазначав, що в творах народного мистецтва, де пов'язується художнє з історико-соціальним, проявляється життя даної епохи і даного народу, і що завдяки цьому можна вивчати і розуміти душу народу. Він визнавав глибокий символізм художньої творчості, яка «виявляє нам Космос, що проходить крізь свідомість живої істоти...».

Важливим елементом української орнаментики, що зберігся донині, є хрест як символ не лише аспекту родючості, активного чоловічого начала, а й небесного захисту.

Хрест — то символ життя...  а життя не можливе без Сонця... це споконвічний символ нашого життєдайного Світила!

Бог – це світло, а тому Сонце є символом Бога.

З давніх-давен Сонце вважалося центром світу та джерелом життя, символізувало небесну духовність. Його культ був всесвітнім.

А священним знаком Сонця з незапам’ятних часів був… хрест!

До речі, його можна побачити, якщо, дивлячись на Сонце, примружити очі. Певно, тому християнський хрест, дуже схожий на прадавній язичницький символ, так добре вкоренився на Русі.



Український фольклор зафіксував міфопоетичне ставлення до Сонця – «Ока Божого», яке наділяється епітетами «святе», «праведне», «ясне», «красне», «прекрасне». Пізніше Сонце займає окреме місце в небесній ієрархії – поряд із Всевишнім, що видно з колядки, де за столом сидять три товариші: ясний місячник, світлеє сонечко, сам Бог Небесний; а також із повчань Володимира Мономаха, котрий вказував на необхідність віддавати «ранішню Похвалу Богові, а потім сходячому сонцеві…».

Сонце вважалося однією з іпостасей Господа, саме тому Великий Князь навчав: «Побачивши Сонце, прославте Бога з радістю!». Не випадково, затемнення сонця уявлялося викраденням світила темними силами, а тому це явище віщувало лихо. Примітно, що Христос у християнській традиції постає «Сонцем Правди», а київського князя Володимира Святославича охрещують в народі метафоричним прізвиськом «Красне Сонечко».

В колядках і народних піснях сонце, зорі, місяць одухотворяються, персоніфікуються, уявляються однією родиною, де сонце – жінка, місяць – чоловік, зорі – їхні діти. Сонце в українській міфопоетичній традиції зображувалося в образі «княгині», «красної панни», «матері», «вдови», тобто набувало рис жінки. Павло Чубинський записав колядку, в якій Сонце постає в образі богині-панни, котра вбирається за золотою стіною – тобто червоно-золотим небом на світанку. У народній уяві Сонце «грає», «жениться і танцює».

На честь Сонця на схід орієнтували вівтарі у храмах та вхідні двері у селянських хатах.

Народна обрядовість також зберегла залишки культу Сонця, образ якого виявляється у формі ритуальної випічки: паляниці, калити, весільного короваю та печива; крашанки (особливо червоного кольору) або писанки, обрядових керамічних мисок, дівочих віночків зі стрічками (символ багатопроявності світла – райдуги) та жіночих головних уборів, поясів, намиста, весняних ігор з кружлянням «за сонцем», ляльки Купайла, святкування Різдва та Великодня, праздника «колодки» на Масницю, численних обрядодій родинного і календарного кіл.

У багатьох народів Сонце означалося колом із точкою всередині – як геометричне уявлення про центр світу в його динамічному аспекті, на протилежність якому земля символізувалася квадратом. Так звані «сонячні диски» – хрести в колі також мають відношення до символів вогню і сонця.

Солярні знаки часто знаходимо у виразній формі на сорочках, рушниках, килимах, прикрасах-амулетах, різьблених скринях, сволоках та віконицях, полицях-«божницях», іконах-хрестах, писанках, мисках, розписах печей і стін хат, оздобленні вбрання, надмогильних знаках та ін.

Різновиди хрестів – найдавніших астрально-космічних символів – зустрічаються ще на протонеолітичних та неолітичних пам’ятках буго-дністровської культури.

В цьому контексті слід зауважити, що вертикальну лінію асоціюють із чоловічим началом, батьком, а відтак – Небом. Горизонтальна лінія віддавна і в багатьох культурах символізувала жіночий принцип, матір, а отже – Землю.

Перехрестя цих двох ліній утворює хрест – переплетіння двох вселенських начал – і являє собою найпростішу модель світу, центр, де сходяться Небо і Земля.

Конотація хреста широка – від означення життя, щастя, енергії, сонця до християнського символу космічного Христа і розп’яття Ісуса.

Примітно, що в багатьох давніх культурах цей знак пов’язувався із сонцепоклонництвом, а тому аж до IV тис. н.е. вважався ранніми християнами язичницьким.

Графічний вияв чотирираменного хреста мав своє продовження в шести- та восьмипроменевих «зорях», які символізували астральні тіла на небі, перемогу світла над темрявою, поставали оберегами у повсякденному житті наших попередників.

На думку археолога Вадима Щербаківського, основні елементи орнаменту – «зорі, кільця (сонечка), очі», які зустрічаються на неолітичній передньоазійській кераміці, а пізніше – на грецькій теракоті, «мали в глибокій давнині своє магічне й... апотропеїчне значення, щоб відганяти нечисту силу, наврочування, погані очі... Скрізь вони служили то символами божеств (Сонця, богині Венери), то магічними апотропеїчними знаками».

Саме ці функції – як відголосок культу сонця і як оберегові знаки – притаманні стилізованим солярним зображенням на творах народного мистецтва українців нашої доби.                 

Солярний знак символізує рух Сонця по небесній сфері. Коло символізує річний шлях Землі навколо Сонця. Крапка в самій верхній частині кола символізує день зимового сонцестояння, в нижній — день літнього сонцестояння. Права і ліва крапки — дні весняного і осіннього рівнодення, відповідно. Солярні знаки (сонячні), символи світла і щедрості, завершення досконалості, безперервним повторенням відродження життя. Сонце – центр і основа небесних просторів.

Етнограф Володимир Шухевич записав на Гуцульщині унікальне за філософським змістом світоглядне уявлення про Сонце: «Життя людини, її народження і смерть – то відхід від Сонця і поворіт до Сонця. Всеньке життя людське – то змагання повернутися до свого початкового джерела, з’єднатися знов з Сонцем: народитися – відірватися від Сонця, вмерти – повернутися до Сонця».

Первісно хрест (криж) був знаком життя: вертикаль — чоловіче, батьківське начало, горизонталь — жіноче, материнське; їхнє поєднання утворює третю силу — синівську (власне сам хрест). Хрестом також позначалося сонце, небесний вогонь, світло, жертовник. Цей знак відомий з давніх-давен у багатьох народів світу (в Європі, Індії, Єгипті).

Ці сонячні знаки малювали здавна на хатах, перед дверима, на сволоці, вважаючи їх оберегами проти злих сил. Ось як передав це в своїй "Молитві" український поет Богдан-Ігор Антонич: "Накреслю взір його неземний, Святий, арійський знак таємний, Накреслю свастику на хаті І буду спати вже спокійний".

Найбільш розповсюдженим солярним знаком є свастика – знак сонця і вогню, символ добра, удачі і процвітання, символ величі Бога, символ Святого Духа. Світ живе за свастичним принципом від мікрокосмосу до макрокосмосу: молекули адгезії (щеплення) клітин утворюють ембріон, шляхом сполучення між собою у формі свастики – (початок життя), вигляд свастики має 4-секторна структура магнітних полів навколо Сонця, такий же вигляд має наша та інші галактики. Біолокаційні досліди показують, що знак свастики випромінює позитивну енергію у всьому спектрі частот людського організму.

Хрест символізує стародавні уявлення людини про навколишній простір, мир, де відлік йде від людини, зовні, в «всі чотири сторони», навколишньої людини з усіх чотирьох сторін... На користь цього говорять вирази: «навколо» (навколо), «на всі чотири сторони» (тобто в простір взагалі), «околиці» (місцевість навколо) і т.д. Дуже багато повірь пов'язано з перехрестями шляхів.

Хрест — символ вибору шляху, дороги; символ перетину двох протилежностей, злиття їх в місці перетину.

Хрест — один з найстародавніших символів людства, використовуються в безлічі релігій, але найчастіше його пов'язують з христианством. Часто хрест означає розділення миру на чотири елементи (воду, вогонь, повітря і землю), або як ділення на божественне (вертикальна лінія) і земне (горизонтальна лінія). Існують і інші варіанти хреста, як, скандінавський, коптський, хрест св. Петра (перевернутий).

Для слов’ян Сонце було всевидячим оком, яке ніби наглядає за моральністю,порядністю людей, за справедливим дотриманням законів. То знак нашого тримірного Всесвіту... Він зображає Трійцю з підкресленням значимості синівської енергії (третьої сили) – Любові. Це зроблено шляхом поєднання символу чоловічої енергії – вогню (зображуваної у віруваннях всіх народів вертикальною площиною або вертикальним стовбом) з символом вологої жіночої енергії (зображуваної горизонтальною площиною), при якому обидва батьківські символи немов би зникають, зливаючись в один знак хреста – символ тримірного простору, любові, дитяти. Це знак найпершої триєдності: мінус, плюс, єдність: мати, батько, дитя.

У багатьох цивілізаціях аналогом Хреста є Коло. Обидва знаки являють собою основу і часто зображаються разом. Хрест, що обертається, - Сварга, Свастика – символізує розвиток Всесвіту. До найдавніших знаків, що cимволізують світотворення і світобудову, належать такі знаки Трійці, як хрест, тризуб, трикутник, шестикутна зірка, сварга (свастика), триквестер, триколо (даоська трійця), дерево життя та їх модифікації. Графіка кожного знаку лаконічна, чітка і промовиста, кожен знак підкреслює ту чи іншу характеристику триєдиної сили, той чи інший етап космотворення. Найперший етап символізує Хрест. Він є полісемантичним символом. Але в першу чергу, це знак нашого тримірного Всесвіту, життя.

Він зображає Трійцю з підкресленням значимості синівської енергії (третьої сили) – Любові. Це зроблено шляхом поєднання символу чоловічої енергії – вогню (зображуваної у віруваннях всіх народів вертикальною площиною або вертикальним стовбом) з символом вологої жіночої енергії (зображуваної горизонтальною площиною), при якому обидва батьківські символи немов би зникають, зливаючись в один знак хреста – символ тримірного простору, любові, дитяти. Це знак найпершої триєдності: мінус, плюс, єдність: мати, батько, дитя.

Різновидом звичайного хреста є так званий арійський (орійський) хрест, або свастика. Подібним знаком користувалися уже в XX ст. у Німеччині. Тому після 1945 р. на використання та дослідження арійського хреста наклали табу як на фашистську символіку. Такі заборони не мають ніяких наукових підстав, оскільки ці знаки були відомі вже у Трипільській культурі, про що свідчать археологічні знахідки. В Українському історичному музеї експонується одна з таких пам'яток - глиняний горщик із накресленою свастикою, розкопаний біля с. Пустовойтівки (Сумська обл.), в Музеї коштовностей України — скіфські горщики зі свастиками. Таких знахідок значно більше, але вони не афішуються досі із вказаних причин. Мозаїчні свастики на стінах Софійського собору в Києві були викладені ще в XI ст.

Іноді Сонячний Хрест обводили колом, іноді зображали його в русі, ніби рухоме колесо небесної колісниці. Такий хрест – хрест, що рухається (обертається), називається свастикою (сварга),символізує розвиток Всесвіту... Вона могла бути повернута в один або інший бік, з огляду на те, яке Сонце хотіли зобразити – «денне» чи «нічне». Між іншим, не лише в слов’янських легендах чаклуни, створюючи свої заклинання, ходять «посолонь» (тобто за Сонцем) або «протисолонь», залежно від того, добрими чи лихими будуть їхні чари. На жаль, свастика була використана у фашистській символіці і в більшості людей викликає негативні асоціації з фашизмом. Проте в прадавні часи свастика вельми шанувалась і була поширена від Індії до Ірландії. Часто її можна зустріти на давньоруських прикрасах, знайдених археологами. Що стосується фашистської свастики, досить легко переконатися в тому, що вона зображує саме «нічне» Сонце, яке рухається внутрішньою стороною нижнього неба. Таким чином, справжнім предметом «поклоніння» фашистських містиків виявляється не Сонце, а його повна відсутність – нічна темрява… Отже, обертання хреста за годинниковою стрілкою символізує рух вгору, сходження (наприклад, схід Сонця), рух від матеріального до духовного – еволюцію, а обертання проти годинникової стрілки – рух униз, захід, рух від духовного до матеріального – інволюцію. Сонце, що сходить, зображується прямою (правосторонньою) сваргою, а Сонце, що заходить – оберненою (лівосторонньою). Таку сваргу можна сьогодні побачити на алтарі Софії Київської.